КУ "Кремінська районна
централізована бібліотечна система"

Яндекс Ютуб Одноклассники Facebook Вконтакте
Наші координати:
м. Кремінна
пл. Красна,6

тел.: (06454) 3-13-33
(06454) 2-13-34
Електронна пошта:
Ми працюємо для Вас:
Кожен день з 8.00 до 18.00
в неділю з 9.00 до 17.00


 Наше місто
Місто Кремінна - центр Кремінського району. Воно розташоване у північно - західній частині Луганської області. Кремінна розміщується на берегах річок Кремінна, Красної, у 4 кілометрах від місця її впадіння у ріку Сіверський Дінець. Через місто проходить залізнична лінія напрямком Куп'янськ - Лисичанськ. Автошляхи поєднують Кремінну з іншими містами. Потрапити до неї можна з трьох напрямів : з півночі (з боку Харкова), з півдня (з боку Рубіжного) і з заходу (з боку Красного Лиману Донецької області). Кремінській міській раді підпорядковані села : Стара Краснянка, Житлівка, Червона Діброва і Кузьмине. Місто знаходилось в складі Лисичанського, Рубіжанського районів, тільки 1940 році місто стало районним центром. Назва міста має гідронічне походження. Воно утворене дублюванням назви річки Кремінної, що впадає у річку Красну у межах міста. Та, у свою чергу, здобула свою назву від найменування каменю „кремень". Цього мінерала багато ще й зараз на берегах річки, особливо, близько до її витоків. Починається річка Кремінна (зараз її здебільшого називають Родниковою) у Кремінному яру (Піщаний єрок). Сама ж річка Кремінна унікальна. Декілька кілометрів вона тече під землею у карстових порожнинах, а в яру виходить на поверхню. Раніше ця джерельна вода вважалася чудодійною. На витоках річки навіть була збудована дерев'яна каплиця, до якої місцеві жителі ходили за водою, (фото) Відомий мандрівник, академік Російської Академії Наук Іоанн Гюльденштедт, який у 1774 році побував у Кременній, у своїх подорожніх записах відзначав : „В пяти верстах више впадения речки Красной в Донец - впадает с правой сторони в Красную ручей Кременной, на котором расположена частная (казенная) „малоросийская слобода" Кременная и вершина которого окружена густим лесом". Ліс, про який згадував Гюльденштедт, це не що інше, як сучасний Дубовий гай - пам'ятка природи місцевого значення. У гаю ростуть велетенські дуби віком близько 300 років. Цей район міста у народі так і зветься : Дубовий гай. В ужитку й інші топонімічні назви околиць міста : Підвільхи, Козинівка, Кудлівка, Землянка, Собаківка, Вигін, Жабокряківка, Заєрок, Манушин Єрок.


  Як свідчать археологічні знахідки, територія, на якій розташоване місто Кремінна, була освоєна людиною ще в доісторичні часи. Так, у районі Житлівки виявлені стоянки первісної людини епохи палеоліту (давньокам'яного віку). Численні археологічні пам'ятки часів неоліту, епохи бронзи, раннього заліза виявлені і частково дослідженні археологами на території Кремінських лісів: на берегах озер Кайдашчиного, Підпісочного, Великої Перерви, Черникового, Клешні та інших. Перша археологічна експедиція, яку очолював Є.П.Трифільєв, працювала у районі Кремінної у 1901 році. Вона була організована на кошти Імператорського Археологічного товариства. Трифільєв розкопав поблизу Червоної Діброви курган з кам'яною бабою на вершині. Серед знахідок були шабля, стріла, стремено, мідна посудина срібна гривня, рештки тканини із золотими позументами. Надзвичайно вагомий внесок у вивчення історії краю зробив доцент Східноукраїнського національного університету Сергій Санжаров. Очолюваними ним експедиціями були знайдені й досліджені житло людей катакомбної культури на озері Підпісочному - стариці Сіверського Дінця, поховання салтово-маяцької культури на озері Черніковому, два кургани на північній околиці Кремінної. В останніх, як виявилося, містилися поховання людей ямної і катакомбної культур (доба бронзи), кіммерійське і половецьке. Результати археологічних досліджень засвідчують, що за останні 9 тисяч років у даній місцевості проживало, змінюючи один одного, як мінімум десять людських етносів. Це представники неолітичних племен, чисельні культури доби бронзи (ямна, катакомбна, зрубна та інші), кіммерійці, скіфи, сармати, турки тощо. Всі вони залишили сліди свого перебування на Кремінській землі. В археологічних дослідженнях неодноразово брали участь не тільки відомі вітчизняні археологи, такі як Станіслав Братченко, Віталій Отрощенко, а й їхні колеги з Росії та США.На околицях Кремінної декілька великих курганів : Чупринина могила, Гостра могила, Солона могила. На початку XX століття поблизу слободи налічувалося 6 половецьких скульптур, так званих „кам'яних баб". Одна з них мала назву Білий Дід. На жаль, жодний з цих витворів стародавнього мистецтва не зберігся до наших днів. Детальний опис археологічних пам'яток Кремінної даний у наукових працях, виданих археологічними науково-дослідницьким центром „Спадщина" Східно­українського національного університету. В них йдеться про дослідження посилення катакомбної культури „Альошин струмок", „Серебрянське", „Кайдащине", „Міжструмкове" та інші. У науковий обіг має всі шанси увійти й такий термін, як „клешнянська культура", свого часу поселення якої були відкриті й досліджені на берегах озера Клешні, що у Серебрянському лісництві.

Коли ж говорити про заснування населеного пункту Кремінна, слід повернутися у XVIII століття. До моменту виникнення Кремінної, у цій місцевості вже існувало декілька донських козачих містечок. Розташовувалися вони на лівобережжі Дінця. Отже дончани у 1679 році заснували Сухареве містечко (десь ближче до гирла річки Жеребець), у 1687 - Краснянське містечко - на річці Красній, неподалік від місця її впадіння у Сіверський Дінець (тепер це село Стара Краснянка - найстаріший населений пункт Кремінського району), у 1705 - Новокраснянський юрт (тепер село Новокраснянка). Як зазначали у ті часи жителі Сухаревського і Краснянського „городків", їхні поселення були засновані для прикриття від набігів татар бродів через Сіверський Дінець, причому, на порожній землі, на якій до того мешкали козаки війська Донського. Вся „підноготна" виникнення Кремінної відбита у документах 1765 року, що зберігаються у Російському державному архіві давніх актів. В цих документах називається й ім'я людини, яка заснувала слободу Кремінну. Дослівно : Слобода Кременная поселена по данной из Бахмутской провинциальной канцелярии слободы Краснянской однодворцу Михайлу Чеботареву /1/733 году июня 1 дня инструкции". Згідно із згадуваною інструкцією; „по определению Бахмутской провинциальной канцилярии против поданного от однодворца Чеботарева доношения, которьім просил, чтоб в Бахмутской провинции в Краснянской слабоде в урочище Бьічк) на песках или на Кременной речке для житья и поселення накликать черкас и бьіть осадчим и дать бьі им льготьі на три года, велено ему Чеботареву осадчим бьіть и в показанньїх урочищах черкас для житья и поселення принимать".

У перший рік заснування Кремінної у ній налічувалося усього-навсього 13 жителів. А заснована слобода була на землі, якою до цього спільно володіли жителі Сухаревого і Краснянського «городків». Слід віддати належне осадчому Михайлу Чеботарьову. Вочевидь, то була неординарна особистість, яка могла знайти спільну мову з начальством у питанні заснування нового поселення, котре було аж ніяк не простим і потребувало чимало сил та енергії. Саме Михайлу Чеботарьову Кремінна повинна завдячувати своєю появою. Можливо, колись у місті з'явиться вулиця, парк або сквер, що носитиме ім'я цієї непересічної особистості. Бо, як казав історик Дмитро Багалій, кожне місто і село повинне любити і шанувати пам'ять про свого осадчого, якщо його ім'я відоме історії. Між тим, Кремінська міська рада вже прийняла рішення про святкування 12 липня Дня міста. Це свято відзначається вже декілька років поспіль. У 1740-х роках землі вздовж Сіверського Дінця починають приваблювати російських заводчиків. Експедиція, очолювана бєлгородським купцем Іваном Гінкіним, знайшла на берегах річки Кремінної поклади свинцевих руд. Невдовзі був отриманий і дозвіл на будівництво свинцево-плавильного заводу. Був збудований невеличкий заводик з двома плавильними печами. Планувалося втілити в життя цікаве інженерне рішення: водовідливні машини і механізми на заводі та руднику приводити в дію за допомогою води. Для цього на річках Кремінній була збудована гребля, котра мала б збирати воду і живити нею заводську гідросистему. Та незабаром плавка свинцю припинилася, бо руди виявилися бідними. Спочатку слобода Кремінна вважалася державною (казенною), оскільки була поселена на государевій землі. Жителі слободи були державними селянами й платили податки до державної казни. Та в результаті фіктивних оборудок у 1756 році власниками Кремінної стали колезький асесор Кольчигін та полковник і ротмістр Шабельські. Черкаси, що жили у Кременній, стали їх підданими. За даними 1758 року за полковником Шабельським було записано 45 душ слободи Кремінної, а за асесором Кольчигіним -113. Незабаром слободу Кремінну разом з жителями перекупив генерал-прокурор Глєбої За довідками, у 1759 році за ним налічувалося 173 душі слободи Кремінної. Через два роки Глєбов перепродав п'ять млинів на річці Кремінній, а разом з ними і все однойменне поселення, полковнику і ротмістру Шабельським за 2000 карбованців. За останніми у 1763 році числилося 680 душ слободи Кремінної. Всього ж у слободі Кремінній полковник та ротмістр Шабельські, асесор Кольчигін та генерал-прокурор Глєбов незаконно заволоділи землею, на якій за переписом було 20; двори черкасів, 238 хат і 692 душі. Справа про незаконне заволодіння Кремінною дійшла до самої імператриці Катерини 11. Вона наказала провести слідство, за результатами якого Кремінна була повернута у державну власність, а її жителі - до стану державних малоросійських поселян. Це сталося у 1765 році. Щоправда, за Шабельськими залишилося невеличке поселення у верхів'ях річки Кремінної „деревня Кременная". Знаходилася „деревня" десь у районі сучасної площі Петровського.4 Сама ж слобода Кремінна розташовувалася там, де тепер знаходиться центр міста : площа Красна, ринок, початок вулиць Комсомольської, Титова, Радянської, Жовтневої. До речі, нинішня вулиця Комсомольська колись була шляхом, який поєднував дві Кремінни : слободу і „деревню". У Центральному державному історичному архіві України зберігаються документи, що можуть викликати чималий інтерес у дослідників : перепис жителів Кремінної - підлеглих полковника і ротмістра Шабельських, зроблений 1765 року поручиком Бахмутського батальйону Захаром Кривошеїним. Вказані документи засвідчують, що першопоселенцями слободи Кремінної були українці або „черкаси", як їх тоді називали. Переселялися вони до Кремінної з північних куточків Слобідської України і з Ізюмського, Харківського, Охтирського та Сумського полків Бєлгородської губернії. Всього у 1765 році у Кремінній проживало 1246 душ. За соціальним станом то були вільні черкаси, козачі підпомічники і навіть декілька переселенців з Війська Запорізького. Так, наприклад, Скрипники (а це відоме у Кремінній прізвище) походять з Курязького монастиря Харківського полку. У 1762 році з Війська Запорізького станиці д Кремінної переселився Яків Михайлович Запорожец. Федір Юхимович Музиря разом з дітьми переїхав до Кремінної з містечка Котельви Охтирського полку. Був він козачим підпомічником. Петро Васильович Копилець, у якого були діти Павло і Семен, переселився у 1753 році до Кремінної з містечка Казеєвого. Рід кремінських Чорнобаїв веде свій початок від двох братів Чорнобаїв. Один з них, Микола Романович Чорнобай, у якого були сини Михайло, Степан, Гаврило і Андрій, прийшов до Кремінної у 1742 році з містечка Салтова Бєлгородської губернії. Інший, Родіон Романович Чорнобай, у якого був син Омелян, на проживання до Кремінної прийшов із слободи Нижнього Салтова Салтівського повіту Бєлгородської губернії у 1753 році. Разом з тим, у ті часи жителі Кремінної переселялися і в інші місцевості. Наприклад, у числі мешканців слободи Святопетропавлівки можна знайти прізвище кремінянина Семена Лаврентійовича Лиховиденка, котрий поміняв своє місце проживання у 1763 році. Схема розташування населених пунктів Кремінщини у 1784 році.

Жителі Кремінної у XVIII столітті займалися землеробством. Досить поширеним було бджільництво. Займалися креміняни різним ремеслом : гончарством, бондарством, плетінням рогожі тощо. Взялися вони й за створення лісів. Десь у першій половині XIX століття у період створення військових поселень, Кремінна була перейменована у Ново-Глухове, бо тут розмістився Глухівський кірасирський полк. Слобода була розбита на сотні. І її жителі крім того, що повинні були вести господарство, вимушені ще й були займатися військовою муштрою. Старожителі Кремінної ще й досі вживають старий термін - „сотня". Кажуть : „Та от він живе на першій сотні". Або на „п'ятій". Назва „Ново-Глухове" проіснувало до 1897 року. Креміняни ніяк не могли змиритися з тим, що їхній населений пункт назвали якимось „Глуховим". А тому на своїй сходці вирішили клопотати перед високим начальством про повернення слободі історичної назви. Імператор Микола II це клопотання задовольнив. Перший храм у Кремінній був збудований десь у 1749 році. Тоді у Кремінну, у храм Преображення Господня, був виданий антиминс у 1770 році цей дерев'яний храм згорів. В 1771 році креміняни збудували новий дерев'яний храм в ім'я Святої Трійці з боковим вівтарем на честь Архістратига Михайла. У 1772 році цей вівтар з іконостасом колишнього храму був освячений за грамотою Єпископа Воронезького Тихона. Цей храм проіснував до XIX століття. У 1808 році жителі Кремінної прийняли рішення будувати кам'яний храм. Кошти на будівництво здавали парафіяни. У 1825 році храм було споруджено, правда без остаточного оздоблення. На його будівництво було витрачено понад 7000 карбованців. Освячений храм був у 1833 році, (фото) З числа священнослужителів храму варто назвати отця Польницького, котрий прослужив 48 років і на власні кошти придбав церковний дзвін. При храмові малися рідкісні богослужебні книги. Зруйнований Свято-Троїцький храм був у 1938-39 роках за часів правління Сталіна, коли велася „війна з церквами". Кількість парафіян Свято-Троїцької церкви була такою; у 1790 році - 163 3 чоловіки і 1523 жінки; у 1810 році - 1610 чоловіків і 1649 жінок; у 1830 році-750 чоловіків і 818 жінок; у 1850 році-2149 чоловіків і 2002 жінки. Така участь спіткала і Покровський храм, каплицю в Дубовому гаю і каплицю на кладовищі. У XVIII - XIX століттях Кремінна потерпала від погодних негараздів : засухи, ранні морози. Важким було літо 1774 року, а також наступні роки. Страшний голод стався 1788 року. Тоді креміняни втратили всю худобу. Цю зиму креміняни прозвали «драною». У 1831 році спалахнула холера. У 1847 році від цієї хвороби померло 50 людей, а наступного року вже понад 500. Лютувала й цинга. За адміністративно-територіальним поділом Ново-Глухове входило до складу Куп'янського повіту Харківської губернії у другій половині XIX століття. У слободі займалися лісорозробками, сплавляли ліс по Дінцю, видобуванням вугілля. Діяло 4 маленьких селянських шахти-копальні, давали 80 тисяч пудів вугілля. Першу велику шахту у Ново-Глуховому, що належала Олексіївському гірно-промисловому товариству, яке очолював відомий у Донбасі промисловець Олексій Кирилович Алчевський, було введено в дію у 1895 році. Того ж року стала до ладу залізнична лінія напрямом Лисичанськ-Куп'янськ. Була споруджена будівля залізничної станції „Кремінне", яка збереглась до наших днів.

Громадянська війна – це спосіб вирішення внутрішньополітичних конфліктів та протиріч методами збройної організованої боротьби з метою досягнення політичних цілей.Після подій 25 жовтня 1917 року більшовик із дореволюційним стажем, кремінський робітник Семен Афанасійович Титов виступав під лозунгами боротьби за мир, за волю, за землю. Вони разом із колишнім матросом Е.Н. Зеленським та Я.И. Суржаном вели наполегливу боротьбу за маси, виступаючи проти Тимчасового уряду. С.А. Титов Після того як у березні 1918 р. по домовленості з Українською Центральною Радою австро-германські війська здійснили окупацію України, у квітні-травні було окуповано Кремінщину. У Кремінських лісах діяло кілька партизанських загонів, що протистояли загарбникам. До партизанського руху приєднався і С.А. Титов. Під час виконання одного з завдань його схопили окупанти і стратили на очах у всього селища. Упродовж трьох днів вороги не дозволяли поховати тіло захисника нашого краю. Наприкінці листопада 1918 року з району Лисичанська до Кремінної прибув загін червоноармійців на чолі з сином загиблого С.А. Титова – Олександром, який після Всеукраїнського з’їзду рад воював у складі першого Луганського Соціалістичного загону. Він отримав завдання взяти селище Хотомля. Під час виконання завдання загін потрапив до ворожого оточення. Рятуючи батальйон, О.С. Титов залишився із заслоном та прийняв нерівний бій проти супротивника. Купка хоробрих танула, атаки ворога йшли одна за одною. Олександр залишився сам. Важкопоранений, він тримався до останнього набою. Коли в маузері лишилося три набої, він поклав ще двох ворогів. Потім прогримів останній постріл – і припинило битися гаряче серце героя, борця за встановлення радянської влади в Лисичанську та Кремінській волості. Вулиці й шахти Лисичанська і Кремінної носять його ім’я та ім’я його батька. На вулиці Титова знаходиться і наша середня школа №2. Із громадянською війною також тісно пов’язане ім’я О. Пархоменка. У період визволення Донбасу Олександр Якович Пархоменко був особливо уповноваженим Реввоєнради Першої Кінної армії більшовиків. Ця людина мала яскравий самобутній військовий талант. 18 років О. Пархоменко на Луганському паровозобудівному заводі створював бойові робочі дружини, навчав їх військовій справі. Після Жовтневого перевороту очолив Луганський штаб Червоної гвардії. У героїчному поході від Луганська до Царицина, у квітні 1918року, був правою рукою командуючого П’ятої Української армії К.Е. Ворошилова. Невдовзі Пархоменко був призначений особливо уповноваженим десятої армії, що захищала Царицин (м. Волгоград). За дорученням командування побував у Москві на прийомі у Леніна. На початку 1919 року Пархоменка призначають комендантом Харкова та головою комітету оборони міста.

У травні він керував придушенням повстання отамана Григор’єва. Його бойова відвага була відзначена двома орденами Червоного Прапора та золотим годинником від Усеросійського Центрального Виконавчого Комітету. На посаді особливо уповноваженого Першої Кінної О.Я. Пархоменко виявив неабияку енергійність. У щойно створеній армії потрібно було організувати і тил, і служби, забезпечити червоноармійців боєприпасами та харчами. Полки безперервно вимагали поповнення, и Олександр Якович працював без відпочинку. У містах, на станціях Пархоменко зазвичай з’являвся в перший день їх звільнення. Разом із робітниками політвідділу він організовував місцеві органи влади, призначав військових комендантів. У грудні 1919 року Пархоменко був у Кремінній, призначив коменданта залізничної станції, поновив діяльність ревкому. Про це свідчать меморіальні таблички на будівлі залізничного вокзалу та історико-краєзнавчого музею нашого міста.

З перших днів Великої Вітчизняної війни сотні жителів міста добровільно пішли на фронт. Кремінські підприємства виготовляли продукцію для фронту. На меблевій фабриці виготовлялися ящики для снарядів і переправні засоби. Тисячі домогосподарок шили бійцям теплу білизну, в'язали рукавиці, шкарпетки. Жителі міста брали участь у будівництві оборонних рубежів. З вересня 1941 року Кремінна перебувала у прифронтовій смузі. В місті розташувалися військові підрозділи, госпіталі.
10 липня 1942 року після місових нальотів ворожої авіації Кремінна була окупована фашистськими загарбниками. Шахта «Кремінна-Східна» була підірвана, а обладнання вивезено в Кузбас. В період окупації у Кремінських лісах діяв партизанський загін під командуванням Якова Сиворонова. 31 січня 1943 року підрозділи 195-ї стрілецької дивізії звільнили місто від окупантів. Та й після звільнення неподалік Кремінної по лінії Сіверського Дінця ще півроку стояв фашист. Оборону зайняла 78-а гв. Стрілецька дивізія, якою командував полковник М.М. Михайлов. Спостережний пункт розміщувався на териконі шахти. Під час цих боїв загинуло близько 3000 бійців і командирів Червоної Армії. Частина з них похована у братських могилах, розташованих на території міста, в лісі. Після вигнання фашистів з кремінської землі розпочалася відбудова зруйнованого війною народного господарства. Запрацювала шахта „Кремінна-Східна", лісопильні заводи, інші підприємства й установи. На честь визволителів та видатних людей Кремінної було названо декілька вулиць міста : вулиця генерала Обушенка, генерала Полнова, Дражевського, селище імені генерала Михайлова. За бойові подвиги трьом уродженцям Кремінної було присвоєно високе звання Героя Радянського Союзу. Так, наказом Президії Верховної Ради СРСР від 22 липня 1944 року командирові артилерійського дивізіону 122-го гв. Артилерійського полку 51-ої гв. стрілецької дивізії 6-ої армії 1-го Прибалтійського фронту гвардії капітану Миколі Івановичу Лопаті було присвоєно звання Героя Радянського Союзу.



Народився Микола Іванович у 1922 році у Кремінній. Закінчив Кремінську середню школу школу №2 у 1937р. В армії Лопата перебував з 1938 року. У 1940 році закінчив Ленінградське артилерійсько-технічне училище. Участь у Великій Вітчизняній війні - з червня 1941 року. Воював на Західному, Південно-Західному та 1-у Прибалтийському фронтах. Був тричі поранений, нагороджений 2-ма орденами Червоного Прапору, орденами Олександра Невського, Вітчизняної війни 2-го ступені, 2-ма орденами Червоної Зірки, медалями. У 1952 році закінчив Військову академію ім.Ф.Дзержинського. Отримав звання полковника. Помер у 1977 році.

Антон Корнійович Давиденко народився у 1908 році у Кремінній. Закінчив неповну середню школу, у 1933 році Слов’янське педагогічне училище. Працював інструктором Макеївського райкому комсомолу, помічником директора Слав'янського будинку. У лавах Радянської Армії перебував з 1938 року. Брав участь у визвольному поході у західній області України і радянсько-фінській війні. У Великій Вітчизняній війні був з першого її дня. Воював на 1-у Українському фронті. Наказом Президії Верховної Ради СРСР від 27 червня 1945 року командирові мотострілецького батальйону 23-ї гвардійської мотострілецької бригади 7-го гвардійського танкового корпусу 1 -го Українського фронту гвардії майору А.К.Давиденку було присвоєно звання Героя Радянського Союзу. Він також був нагороджений 3-ма орденами Червоного Прапора, орденами Вітчизняної війни 2-го ступеня і Червоної Зірки. Після війни трудився на освітянській ниві. Жив у місті Слав'янськ Донецької області. Свій подвиг, за який одержав Зірку Героя, Антон Корнійович здійснив під час взято Трептов-парку у Берліні. Іван Тимофійович Гончаров народився 1920 році у селі Житлівка. Зараз воно підпорядковується Кремінській міськраді. Спочатку навчався у Житлівській школі, а потім - у Кремінській СШ №2. В армії перебував з 1938 року. Закінчив у 1941 році Подільське піхотне училище. Під час війни воював на Південно-Кавказькому, 2-у Прибалтійському, 2-у і 3-у Українських фронтах. Нагороджений був орденами Червоного Прапора, Олександра Невського, Вітчизняної війни 2-го ступеня, медалями. Загинув 20 червня 1945 року у Чехословаччині. Похований на Центральному Віденському цвинтарі (Австрія). Наказом Президії Верховної Ради СРСР від 29 червня 1945 року командирові 1-го мотострілкового батальйону 30-ї гвардійської механізованої бригади гвардії капітану. І.Т. Гончарову було посмертно присвоєно звання Героя Радянського Союзу. У селі Житлівка одна з вулиць носить ім'я Героя, а у місцевій школі створено його меморіальний музей. У 1995 році бойова нагорода, орден Леніна, знайшла власника-жителя Кремінної Івана Федоровича Топчія, нагородженого у 1943 році під час боїв за Сталінград. Також він служив на Південно-Західному фронті, приймав участь в обороні Харкова 10 березня 1942р. У числі нагород Івана Федоровича також є: 25 державних нагород, Орден Леніна, Орден Великої Вітчизняної війни І і ІІІ ступеня, Орден Червоної Зірки, Орден Слави ІІІ ступеня, дві медалі «За відвагу», дві – за бойові заслуги. Щодо його викладацької кар’єри- він був директором середньої школи №2 з 1959р. по 1968р. і з 1968р. по 1974р. Також, директором середньої школи №2 з 1974р. по 1986р. був Григорій Михайлович Лавка. Він , як і І.Ф.Топчій , приймав участь у бойових діях: воював в 62-ій Гвардійській Звенигородсько-Будапештській ордена м...Богана Хмельницького девізії, у Корсун-Шевченківській операції, у битву за Дніпро, в форсуванні Дністра, Дунаю, Ясно-Кишинівській битві. Був нагороджений Орденом Слави, Орденом Великої Вітчизняної війни, двома медалями «За відвагу», і ще 20 медалями і Орденом Богдана Хмельницького. 24 червня 1945 року учасниками параду Перемоги у Москві були Креміннями Микола Іванович Ходун, Микола Кіндратович Кравченко, Андрій Макарович Коротун, Микола Микитович Шаповалов, Іван Митрофанович Малахів, Іван Васильович Ременяка. За року Великої Вітчизняної війни на фронт пішло більше 14 тисяч жителів району, близько 8 тисяч з них загинули.



У повоєнні роки у Кремінній з’явилося чимало нових підприємств і навчальних закладів. У 1954 році стала до ладу шахта „Кремінна» № 1 .
У1957 році створено завод будівельних матеріалів. У 1957 році відкрилася гірничопромислова школа №48, яка готувала спеціалістів для шахт, в 196 році вона перейменована в будівельне училище № 3, в 1964 році в професійно-технічне училище №91, зараз це професійний ліцей. В 1958 році Кремінська фабрика баянів виробила 13 тисяч баянів, 4 колгоспи Кремінної об’єдналися в один-«13 років Жовтня». В 1959 відновилася: розвідка газових родовищ, в 1961 році забив газовий фонтан. В 1961 році в Кремінське звірогосподарство було завезено 200 сріблясто-чорних лисиць, 185 норок. У 1962 році було створено Кремінське медичне училище, а на околиці міста збудовано З школи-інтернати. В 1966 році шахта «Кремінна-Західна» видавала на гора 1082 тони вугілля, а шахта «Кремінна» №1-1105 тон. У 1966 році відкрився районний історико-краєзнавчий музей.

У 1960-і роки була збудована районна лікарня й лікарняне містечко.


Зараз ,на жаль, він використовується не за своїм функціональним призначенням. Того ж року відкрився й Палац культури імені 50-річчя Жовтня. Зараз він зветься районним Центром дозвілля. В 1967 році припинила діяльність шахта «Кремінна-Західна», вона об'єднана з шахтою «Кремінна» №1. В 1967 році став до ладу Кремінський завод господарських товарів. Його цехи розмістилися на подвір'ях шахт. Першим директором був Микола Макарович Осипенко (зараз це завод «Ритм»). У 1968 році в місті діяли 4 початкові, 3 восьмирічні, 4 середні школи і школа робітничої сільської молоді(на її місті збудована тепер автозаправна), в яких навчали понад 6 тисяч учнів, працювало 307 вчителів. У 1967 році в Кремінній було відкрито міжколгоспний стадіон „Урожай". Тепер цей стадіон - філія центру Олімпійської підготовки „Олімп-Спорт". На початку 1980 років було збудовано спорткомплекс „Олімп". Він теж входить зараз до філії ЦОП „Олімп-спорт". 1975 рік-відкрила двері нова школа №3, на околиці Кремінної. В 1976 році розпочалися роботи по будівництву спеціалізованого заводу «Хімавтоматика», в 1982 році зданий до експлуатації комплекс. В Кремінських лісах розміщувалися п'ять піонерських таборів, три інтернати, два будинки відпочинку, три бази відпочинку, профілакторії. В грудні 1979 року з ділянок Кремінського лісу були створені пам'ятники природи місцевого значення: «Дубовий Гай», «Білоусова садка», «Сосновий бір». 70-80 роки було збудовані багатоповерхові будинки в центрі міста. В 1989 році введено в дію в першу чергу заводу «Кремінмаш», на заході міста.



В березні 1991 року відчинила двері нова школа № 4. За даними перепису населення 1989 року на території Кремінського району постійно проживало 58,6 тисячі людей, у тому числі у місті Кремінна -26,7 тисячі. У порівнянні з 1979 роком кількість населення зменшилася на 1,9 тисячу людей. На території району проживало понад 10 національностей. Більшу частину жителів (81,6%) складали українці. У 1997 році міських жителів налічувалося 32700, у тому числі дітей - 6378. За даними 2002 року в місті Кремінна з селами Житлівка, Червона Діброва, Кузьмино проживає - 29123 чоловіка в тому числі чоловіків - 45,7 % і жінок - 54,3 %, діти - 5,062 (0-14 років), підлітки - 1032 (15-18 років). Народжуваність за 2002 рік в районі на 1000 населення - 6,2 осіб, смертність на 1000 населення - 20,8 осіб, приріст - (14,6 ). В районі проживають представники 41 національності: українці - 85 %, росіяни - 13,5 %, білоруси - 0,5 %, 0,9 % - населення інших національностей. З 1995 року в місті працює харчосмакова фабрика, з 1996 року-пив-завод «Пінта», потужністю 0.75 млн. декалітрів на рік, нова АТС на 10 тисяч номерів. 1995 році відкрито пам'ятник шахтарям які загинули в шахтах Кремінної (скульптор Є.С Петрищев, архітектор В.П. Житомирський ).

В 2000 році припинена діяльність шахти «Кремінна» № 1. В 2001 році між АТ Кремінський завод «Хімавтоматика» і фірмою Вико СОМРАИ (Польша), укладено договір аренди площ підприємства. Був розроблений бізнес-план інвестиційного проекту на освоєння виробництва офісних меблів на суму 24 мільйона $ США. 8. Не дарма Україну називають «перлиною Донбасу»! На склоні гори Кремневої, звідки бере свій початок невеличка річушка, виглядають столітні дерева Дубої рощи.Вона, безперечно, є найгарнішим пам’ятником природи. Подумати тільки! Щоб охопити хоча б один з цих велетенських дубів, потрібно зімкнути руки 4-5 людей, бо віковим дубам близько 300 років! Не дивно, що саме Дубова роща є найулюбленішим місцем відпочинку жителів міста: хто ж не хоче доторканутися до історіі?! Кремінські ліси приваблюють своєю недоторканною, нетронутою природою. У лісі збереглись навіть сосни, які бачили походи ще російських воїнів на Схід. Дзвінкі голоси птахів, трелі солов’я придають неповторну красу Кремінським лісам. Вони поєднують красу життя з вічністю. Неможливо не згадати про водні ресурси нашої малої Батьківщини. Кремінські річки вражають своїм живописом і мальовничістю! Багатьох талановитих людей вони спонукали присвячувати собі гімни і оди. Щодо озер, то можна сказати, щЯкщо ви втомилися від міського гаміру, пилу та промислового забруднення Завітайте до нас відпочити – і ви в цьому переконаєтесь! о їх не так вже й багато, але вони оточені неповторною, милуючою око, природою! Кремінські ліси – чудове місце для оздоровлення. Їх цілюще повітря надае сили і наснаги. Тут розташовані: санаторій «Озерний» заснований у 1892 році.

 




Якщо ви втомилися від міського гаміру, пилу та промислового забруднення Завітайте до нас відпочити – і ви в цьому переконаєтесь!
Середа, 23.08.2017, 07:21
Вітаю Вас Гість
Головна | Реєстрація | Вхід

Поиск

Календарь

«  Серпень 2017  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
 123456
78910111213
14151617181920
21222324252627
28293031

Архив записей

Наш опрос

Оцените наш сайт
Всього відповідей: 302

Друзья сайта

  • Праздники Украины

    Статистика


    Онлайн всього: 1
    Гостей: 1
    Користувачів: 0

    Форма входа


    КУ "Кремінська РЦБС" © 2017

    Створити безкоштовний сайт на uCoz